У грудні минулого року на сайті «України Комунальної» вийшла публікація про тарифи виконавця послуг з холодного водопостачання в Києві. У статті автор використовував фрагменти мого коментаря в контексті власних припущень і висновків. Вони викликали резонанс, проте є досить суб'єктивними і не враховують ряд зовнішніх обставин, які потрібно розуміти, для повноти картини. Отже, як цей процес відбувався в Києві, читайте без купюр.
Примусове заштовхування виробників послуг тепло- і водопостачання до квартир – це дійсно помилка. Але справа навіть не у вартості обслуговування споживачів і друку квитанцій, а у спільній власності власників квартир – інженерних комунікаціях, за допомогою яких вони отримують послуги. Але про все по порядку.
Пошукові системи в Інтернеті дозволяють читачам перевірити, хто і які реформи проштовхував і захищав свій інтерес. Тому про можливий лобізм Миколою Мартиненком законопроекту щодо виконавців послуг, як це припускає автор опублікованої статті, судити не можу. Як я пам'ятаю, що важкою артилерією на підтримку цього законопроекту вдарили тепловики. Думки інших виробників не питали – з водоканалів взяти нічого, вічні злидні і борги, нормативка кульгає. В результаті 1 липня 2014 року ЗУ №1198 набув чинності. У цей же день були підвищені тарифи на комунальні послуги в Києві. Причому тариф «Київводоканалу» на холодну воду враховував витрати тільки до зовнішньої стіни багатоквартирного будинку. А в тарифах на гарячу воду для «Київенерго» відразу була передбачена функція виконавця послуг, тобто з обслуговуванням квартирного лічильника. Збіг?
А по-хорошому, монополістам слід було відразу страйкувати проти прийняття цього закону. Але для тепловиків функція виконавця формує cashflow за рахунок загадкових формул вартості кубометра гарячої води і гігакалорії теплової енергії. При такому вдалому симбіозі бухгалтерії з фізикою на страйки не виходять. Особливо, коли гарячу воду навіть подавати не треба: літо 2014 року в частині Києва пройшло під гаслом економії газу, і люди до жовтня сиділи без гарячої води.
Перші місяці учасники ринку і місцеві органи влади переварювали інформацію: одні раділи економічно обґрунтованими тарифами, другі - позбавлення від вантажу непопулярних рішень про їх підвищення.
А потім виявилося, що в Києві в будинках комунальної форми власності практично немає бази даних квартирних лічильників з датами повірки, типами, номерами і показаннями. Рахунки, які кияни отримували з року в рік від ЖЕКів, формувалися на основі часто міфічних цифр. Заповнити цей пропуск можна тільки пройшовши всі квартири ніжками. В цей час столичний статус «Київводоканалу» зіграв злий жарт. Політики радили киянам вимагати безкоштовної повірки лічильників і не платити за холодну воду, поки це не буде зроблено. Цим грішили навіть адекватні юристи на чолі з секретарем Київради Олексієм Рєзніковим. Споживачі і місцеві депутати масово вимагали безкоштовної повірки. Аргументи, що функція є, а тарифу на неї немає, а значить, немає штату та ресурсів на цю роботу, були в принципі нікому нецікаві.
Разом з тим ця ситуація прискорила НКРЕКП, яка в січні 2015 року (через півроку після набрання чинності ЗУ №1198) прийняла процедуру затвердження тарифу виконавця послуг з холодної води і водовідведення. Так що перший результат, яким автор вважає прийняття тарифу виконавця послуг саме для «Київводоканалу», – це всього лише примусовий наслідок навколишнього популізму, який підштовхнув регулятор і КМДА.
Весь цей час київські тепловики сиділи в окопах, спостерігали і просто збирали по 2,5 гривні в кубометрі за функцію виконавця послуг. Коли згадали, що повірка лічильників гарячої води теж безкоштовна, вони жваво закивали, що компенсують вартість повірки заднім числом. Ви чули хоч про одного споживача, який отримав таку компенсацію?
Тепер про гроші
Тариф виконавця послуг «Київводоканалу» (1,548 гривні) умовно можна поділити на 3 майже рівних складових: зарплата (54 копійки), податки та відрахування (46 копійок), технічне і консультаційне обслуговування споживачів (54 копійки). Саме останній блок – це витрати на демонтаж, монтаж, перевірку, транспортування, опломбування квартирних лічильників. Він автоматично тягне за собою оплату праці інженерів і контролерів, які повинні виконувати цю роботу в штаті або за наймом. Оплата праці тягне за собою податкові та інші відрахування в Пенсійний фонд, соцстрах. Відмовившись від обслуговування лічильників, а точніше – залишивши його ЖЕКам або на рахунку самого споживача – витрати виконавця послуг можна було б дійсно заощадити майже на третину. Але обслуговувати квартирний лічильник за законом зобов'язаний виконавець послуг, і отже, ці витрати повинні бути в тарифі.
Паперова робота
Кожен споживач автоматично уклав договір із виконавцем послуг з того моменту, як документ був публічно оприлюднений. Згідно з Цивільним кодексом України це публічна оферта. Так що власникам квартир не обов'язково шикуватися в черги за договором. А ось для виконавців послуг збір паперових даних про споживачів – це єдиний спосіб зробити первинний зріз інформації. Він тягне за собою витрати на папір, принтери, скріпки, електрика, бази даних і т. д.
Для 75% жителів багатоквартирних будинків Києва квитанції формує і друкує КП «ГІОЦ», витрати, на що також передбачені в тарифі виконавця. Залишилися чверть споживачів отримують квитанції, надруковані житловими організаціями (ОСББ чи ЖБК), які прагнуть вийти з цього ланцюжка. Щоб підхопити цю функцію, у водоканалі в будь-якому випадку повинна бути своя абонслужба із збереженням налагодженої співпраці з КП «ГІОЦ».
Збільшення персоналу, пов'язаного з функцією виконавця послуг, - це неминучий крок, так як житлово-експлуатаційні організації «вмили руки». Для консультаційного та технічного обслуговування 1,5 млн. споживачів потрібно мінімум 1 тис. співробітників. Але існуючий тариф було закладено невелике збільшення штату, пов'язане тільки з обслуговуванням лічильників та укладанням договорів.
Уповільнена дія
Для кожного міста тариф виконавця послуг з холодної води і водовідведення – індивідуальний. Він залежить від рівня обладнання системами обліку, обсягів послуг, кількості населення. Правда, державі досі важко визнавати, а споживачеві переварити факт, що в результаті останній платить за все. Хоч податками, хоч тарифами, але платить. І кожен дзвінок, лист або пост у соцмережах зі скаргами: чому вони не беруть трубку, чому немає сервісного центру поруч з моїм будинком, чому банк взяв 5 гривень комісії – це добровільна згода на оплату цієї послуги в тарифі, щоб потім вимагати її отримання.
І якщо київські виконавці послуг зі скрипом, але виконують норми закону, то в більшості регіонів – тиша. Громадського тиску немає, менш вимогливі споживачі, є час чекати встановлення тарифу. Тим часом на рівні держави немає ключового рішення: як обслуговувати внутрішньобудинкові мережі, коли їх власниками є власники квартир, балансоутримувачами – житлові організації, а використовують для постачання послуг – їх виконавці. І що робити з внутрішньобудинковими втратами? Хто їх повинен сплачувати?
Ця проблема зараз відсунута на задній план, але закон «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» зобов'язує співвласників визначити форму управління будинком не пізніше 1 липня 2016 року. Буде це ОСББ, ЖЕК або інший управитель – визначать мешканці. А значить відкладене рішення з технічного обслуговування будинкових мереж, нормативів втрат і тарифами незабаром знову буде на слуху. І тоді власник квартири, цілком імовірно, забажає, щоб виконавцем послуг була керуюча компанія, яку він вибрав сам, а не отримав автоматично. Це за умови, що потенційний управитель націлений на роботу, а не тільки на збір грошей.
Станіслав Каплуненко, директор Розрахункового департаменту ПАТ «АК «Київводоканал» на 2012-2015(липень)
.gif)
